Війна триває вже четвертий рік. І всі ці роки поліцейські у складі Сил безпеки та оборони стоять там, де найважче. На передовій і в тилу. Під обстрілами й у темних під’їздах прифронтових міст. На блокпостах і під час евакуації.
Бойові бригади Нацполіції «Лють» і «Хижак», стрілецькі батальйони, бійці КОРДу. Слідчі й оперативники, офіцери громад і патрульні поліцейські, штурмовики й розвідники, оператори БпЛА та мінометники, снайпери, вибухотехніки, бойові медики, і ще десятки професіоналів своєї справи. Наші колеги. Наші друзі.
Це сотні історій наших захисників та захисниць. Це про силу, мужність і надлюдські здібності. Вони сміливі. Вони втомлюються. Вони сумують за родинами. Але щоразу знову виходять у стрій.
Серед нас – ветерани, які після поранень повернулися служити, бо навіть переживши найстрашніше, вони залишаються вірними присязі.
Є й інші історії. Ті, що болять найбільше. Імена, які ми згадуємо у хвилину мовчання. Кожна втрата – порожнє місце в строю. Це сльози рідних. Це спільний біль усієї поліцейської родини.
Сьогодні лише слова вдячності.
Тим, хто тримає фронт.
Тим, хто захищає тил.
Тим, хто вже ніколи не повернеться…