Тиск політичний, а не реальний Чи справді Іран здатний створити таку блокаду? Так, він щосили намагатиметься це зробити, але повністю й надовго перекрити Ормузьку протоку складно.
По-перше, у регіоні діє американський флот, включно з авіаносними групами та базами у країнах Перської затоки. Тому США можуть швидко розмінувати протоку, знищити іранські ракетні батареї на узбережжі та забезпечити військовий супровід танкерів. До того ж, Ормуз має ширину приблизно 50 км, але судноплавні коридори значно вужчі.
Однак Іран може (умовно, з надувних човнів) мінувати акваторію, атакувати танкери ракетами і дронами, використовувати свої швидкісні катери (котрі зараз теж успішно вибивають його супротивники).
Водночас це вдарить і по самому Ірану, через Ормузьку протоку проходить майже весь експорт іранської нафти. Якщо її закрити, Іран лишається доступу до ринку, бюджет країни втрачає основне джерело доходів, а його союзники (Китай) також страждатимуть.
Тому Тегеран зазвичай використовує погрозу блокади як політичний тиск, а не реальний. “Єдине, що вони роблять – попереджають про те, що Ормузька протока закрита. Відповідно, цього достатньо, щоб танкери не ходили”, – констатував днями директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос в ефірі RadioNV. Втім зазначивши, що ключове питання у тому, наскільки довго буде тривати війна та чи наважиться Корпус вартових Ісламської революції (КСІР) спровокувати масштабну екологічну й економічну катастрофу на Близькому Сході.
Й ось вчергове, після серії авіаударів по іранських об’єктах та ударів у відповідь, понад 200 суден і танкерів опинилися заблокованими біля входу до Перської затоки, великі нафтові й газові компанії почали масово змінювати маршрути поставок, а частина держав Перської затоки скоротила видобуток або зупинила експорт.
При цьому, за оцінками енергетичних агентств, через Ормузьку протоку проходить понад 20% світових морських поставок нафти та значна частина зрідженого природного газу.Тому навіть часткове блокування викликало шок на глобальних ринках.Ціни на нафту вже почали стрімко зростати, страхові компанії відмовляються покривати ризики, що додатково обмежує рух через регіон.
Як може розвиватися ситуаціянадалі? Найбільш ймовірний сценарій – це часткова блокада: протока формально залишається відкритою, але транзит різко скорочується. Тоді ціни на нафту залишатимуться підвищеними, танкери будуть рухатися під військовим супроводом, логістика стане дорожчою.
При повній військовій блокаді, якщо Іран почне мінування акваторії або системні атаки на танкери, це може повністю зупинити рух. Наслідки можуть бути драматичними: різке зростання цін на нафту вище 100 дол. за барель, дефіцит скрапленого газу на ринках Азії, а також можливе втручання міжнародних військово-морських сил для відновлення навігації.
Однак розмови про можливий стрибок до 100 дол. і вище є значною мірою спекулятивними, переконаний експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин, президент Центру глобалістики Стратегія XXI Михайло Гончар.
За його словами, поступовий підйом цін відбувався ще з середини січня і враховував плату за ризик на тлі зростання напруженості між Іраном і Сполученими Штатами. “Іран традиційно експлуатує тему перекриття Ормузької протоки, хоча насправді її фізичного перекриття ніколи не було. Відповідно з’явилася премія за ризик з боку і експортерів, і судновласників, які надають танкери з завищеною ставкою фрахту, і страхувальників тощо. Мені здається, американці та ізраїльтяни підгадали спеціально, щоб розпочати операцію у вихідний день, коли нафтові біржі не працюють”, – зазначив Гончар у коментарі Главкому. Однак після удару 2 березня по нафтовому комплексу у Рас-Таннурі (найбільшому не тільки в Саудівській Аравії, але і в усій Перській Затоці, та й у світі) ситуація почала змінюватися. До того ж, напередодні було уражено видобувну морську платформу в ОАЕ. Але все це ще поодинокі ураження (котрі, безперечно, справляють ефект, бо ніхто не знає, що буде далі), проте принципово ситуацію не змінюють, каже Гончар. “Якогось раптового виникнення дефіциту нафти немає. Так, зараз призупинився рух танкерів в Ормузькій протоці. Іран оголошував про закриття Ормузу, хоча якихось реальних дій, мінування фарватеру чи масованого бомбардування танкерів авіацією не було. Як немає в цілому руйнації нафтової інфраструктури Перської затоки, тобто Іран тут діє достатньо виважено. Така виваженість пояснюється просто: він не хоче отримати удари по своїй нафтотранспортній та нафтовидобувній інфраструктурі, оскільки його експорт та імпорт так само йде через Ормузьку протоку”, – пояснив експерт. Тож третім варіантом є політичні переговори, після яких судноплавство поступово відновиться. Але навіть у такому випадку ринок енергоносіїв залишатиметься нестабільним ще кілька місяців. Головний біль Китаю та інших Між тим Китай є одним з головних зацікавлених гравців у цій кризі, адже значна частина його нафтового імпорту надходить саме через Ормузьку протоку.Тож Пекін уже закликав сторони конфлікту гарантувати безпеку судноплавства.
Для врегулювання ситуації, крім дипломатичних заяв, Китай тисне на Іран із вимогою не атакувати танкери, термново шукає альтернативні джерела нафти й може використовувати свої стратегічні нафтові резерви (ті самі заповнені під зав’язку дешевою іранською, венесуельською та російською нафтою свої сховища) для стабілізації ринку.
Однак через високу залежність від імпорту енергоносіїв саме Китай може стати однією з найбільш постраждалих економік у разі тривалої блокади.
Скільки ж ще триватиме фактичне перекриття Ормузу? Історично блокування тут має короткостроковий характер, оскільки воно шкодить не лише імпортерам, а й самим експортерам нафти.
Експерти припускають три часові горизонти: кілька тижнів, якщо сторони швидко перейдуть до переговорів; 2-3 місяці, якщо конфлікт залишиться у фазі обмежених бойових дій; а також довше півроку (у разі масштабної регіональної війни).
Втім тривала блокада виглядає малоймовірною, бо вона, повторимо, б’є й по економіці самого Ірану.
Разом із тим наслідки можуть бути негативнимиі для США. По-перше, це створює ризики для союзників Штатів у Перській затоці, по-друге викликає необхідність масштабування військово-морської операції. Але з’являються й потенційні вигоди, такі, як зростання попиту на американську нафтута посилення ролі США як гаранта безпеки морських шляхів.
Тож експерти напівіронічно (а може й ні) передбачають реальну можливість спільного патрулювання танкерів з нафтою у Ормузі і американськими, й китайськими військовими кораблями.
Водночас агресивна Росія з енергетичної кризи отримує короткострокові економічні вигоди: частина азійських покупців може збільшити закупівлі російської нафти. Однак є і ризики, такі, як глобальна рецесія завдяки скороченню попиту на енергоносії (саме тому ОПЕК+ не “задирають” безкінечно нафтові ціни).
Для України ж наслідки будуть переважно непрямими. Це насамперед зростання світових цін на паливо.Але є й потенційні плюси: це зменшує можливості Росії демпінгувати енергоносії, а потреба глобальної безпеки енергетичних шляхів посилює співпрацю з союзниками.
Ірина Носальська