Пропала грамота Маловідомий факт: у невеликому містечку Самбір на Львівщині, в стінах храму Різдва Пресвятої Богородиці, спочивають мощі святого Валентина, поміщені у скляний саркофаг. Ці священні останки включають фрагмент черепа, кілька інших кісток, а також артефакт, що нагадує камінь (імовірно, частину його римського гробу), та ємність із миром. До Самбора святиня потрапила понад два з половиною століття тому – у травні 1759 року її доправили безпосередньо з Ватикану.
Дослідник Юліан Рабій у своїй праці “Княжий город Самбір” зазначив, що реліквії були ексгумовані на римському цвинтарі Святої Прісцілли. Саме там свого часу служив пресвітер Валентин, який прийняв мученицьку смерть приблизно у 270 році нашої ери. Передачу мощів супроводжував офіційний документ (грамота), що підтверджував їхню справжність. Цей папір зберігався в церкві століттями, проте безслідно зник після встановлення радянської влади на західноукраїнських землях. “Була грамота, яка на сьогодні не збереглася. У часи тоталітаризму вона була знищена. У Ватикані в архіві було знайдено лише запис, що священномученик Валентин є покровителем Перемисько-Самбірської єпархії. Історія засвідчує, що в тому часі Ватикан розсилав своєрідні реліквії по різних єпархіях – як і духовна підтримка, і як винагорода за ті чи інші речі. Тому Самбір отримав таку чудесну реліквію”, – зазначив настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці отець Богдан Добрянський у розмові з журналістами. Додатковим підтвердженням зв’язку святого з цим краєм є римські архівні записи, де Валентин згадується як небесний заступник Перемисько-Самбірської єпархії. Від античного Риму до сьогодення Збережені донині народні перекази змальовують Валентина як відважного проповідника, ув’язненого за християнські переконання та приреченого на страту. Перебуваючи за ґратами, він нібито зустрів доньку наглядача в’язниці, яка була незрячою. Завдяки таланту лікаря та глибокій вірі Валентину вдалося повернути дівчині зір.
Водночас існує й інша інтерпретація тих подій: сліпа донька охоронця палко покохала в’язня. Оскільки Валентин був священником і дотримувався целібату, він не міг відповісти на її почуття взаємністю. Проте в останню ніч свого життя, саме напередодні 14 лютого, він написав їй зворушливу записку, залишивши підпис “Твій Валентин”.
А церковні джерела свідчать про те, що священник мешкав у місті Терні за правління Клавдія II Готського. Окрім пастирського служіння, він цікавився медициною та природознавством. Імператор, вважаючи, що родинні зв’язки послаблюють бойовий дух армії, заборонив легіонерам брати шлюб. Проте Валентин таємно вінчав пари, ігноруючи суворий наказ. За це наприкінці 269 року його кинули до в’язниці в Римі. Під час ув’язнення він зцілив осліплу доньку офіцера, після чого вся родина охоронця прийняла християнство. Розлючений правитель наказав стратити праведника, що й було виконано 14 лютого 273 року. Трансформація традицій Припускають, що День закоханих у християнському календарі постав на місці язичницького фестивалю луперкалій – свята на честь бога лісів, полів, отар і пастухів, Фавна, яке припадало на середину лютого. Фавн на цьому святі виступав під іменем Луперк – “той, хто захищає від вовків”.
Це було суворе дійство: жерці приносили в жертву кіз, а з їхніх шкур одразу ж виготовляли батоги. Одягнені лише у пов’язки, вони бігали містом, б’ючи перехожих цими пасками. Жінки охоче підставлялися під удари, вірячи, що це позбавить їх безпліддя та полегшить пологи.
Офіційна заміна язичницьких обрядів на вшанування святого відбулася у 496 році за вказівкою Папи Геласія I, який також канонізував Валентина.
Справжня ж популярність свята в Європі розквітла після XV століття. Створення першої “валентинки” пов’язують із герцогом Шарлем Орлеанським. У 1415 році, перебуваючи в лондонському полоні після поразки під Азенкуром, він писав віршовані освідчення своїй дружині. Одне з таких послань і донині є експонатом Британського музею. В Америці ж свято почали відзначати лише з 1777 року.
До слова, Валентина шанують не лише як патрона закоханих, а й як цілителя від епілепсії, яку колись називали “чорною хворобою”. Служителі самбірської церкви розповідають про випадки дивовижного одужання від цієї недуги біля мощів. Проте більшість прочан все ж приходять до великомученика з молитвами про кохання або збереження шлюбу. Поширені запитання Чи вшановує святого Валентина православна церква? У цей день, 14 лютого, католицька церква згадує святого Валентина, який, згідно з легендою, вінчав закоханих попри заборону імператора. У православному календарі теж вшановується пам’ять двох святих Валентинів, проте це не пов’язано з Днем закоханих 14 лютого, оскільки православні християни вважають це світським, а не церковним святом. У православному календарі пам’ять мучеників Валентинів відзначається в інші дні – 24 квітня та 6 липня, а 14 лютого Церква згадує іншого святого – преподобного рівноапостольного учителя слов’ян Кирила. У яких країнах зберігають мощі покровителя закоханих? Святий Валентин, за переказами, був похований у Римі на кладовищі святої Прісцілли, але нині його мощі знаходяться у багатьох місцях світу. Найвідоміша частина нетлінних останків зберігається у базиліці Санта-Марія-ін-Космедін у Римі, а також одна з основних реліквій – у церкві Різдва Пресвятої Богородиці в місті Самбір на Львівщині.
Також частини мощів святого знаходяться у Дубліні (Ірландія), Празі (Чехія), Відні (Австрія), на Мальті та у Польщі. Коли День святого Валентина почали святкувати в Україні? В Україні День святого Валентина почали активно святкувати у 1990-х роках після здобуття незалежності, коли західні традиції почали поширюватися серед молоді. Свято швидко набуло популярності, ставши приводом для обміну “валентинками” та подарунками.
Оксана Тарасенко